Чому в Україні не проводиться масова термомодернізація існуючого житлового фонду?
Кожний новий Уряд незалежної України, представляючи програму своїх дій, приділяв особливу увагу необхідності зниження енерговитрат у житловому секторі. Мотивація зрозуміла: Україна не має в достатній кількості власних енергоресурсів, а їх споживання в житловому секторі в 3-4 рази перевищує рівень, досягнутий в інших країнах. Для зміни ситуації розроблялися цільові програми, затверджувалися різні заходи, але вони або не виконувалися, або реалізовувалися частково. Розробники цих програм і заходів у більшості випадків не ув'язували пропоновані заходи з фінансовими можливостями країни. Через хронічне недофінансування терміни реалізації завдань програм постійно переносяться на невизначений час, що зрештою робить ці програми малоефективними, практично не впливаючими на досягнення очікуваних результатів. Не випадково всі ці роки у нас реалізуються демонстраційні, пілотні, грантові та інші разові проекти, а широка термомодернізація існуючого житла так і не отримала необхідного розвитку.
Разом з тим, досвід наших сусідів - Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини - свідчить про те, що термомодернізацію існуючого житлового фонду можна провести успішно і в досить стислі терміни. Наприклад, полякам на це було потрібно всього 10 років. Такі результати стали можливі завдяки тому, що в цих країнах був розроблений і задіяний ефективний механізм залучення населення і їх коштів до роботи з підвищення енергоефективності житлового фонду. На жаль, в Україні подібні механізми більш ніж за 20 років не були розроблені. Прикладом може служити доля проекту Закону України «Про енергетичну ефективність житлових та громадських будівель», перші варіанти якого з'явилися ще на початку 90-х років, у першому читанні він був прийнятий в минулому році, а остаточно не прийнятий досі. Та й у цьому документі немає реального механізму залучення населення до термомодернізаційної діяльності. Будь-які спроби авторів законопроекту прописати подібні механізми тут же виключалися при його узгодженні в економічних і фінансових відомствах. Разом з тим, без цього проблема підвищення енергетичної ефективності існуючих будівель і далі залишатиметься непідйомною, і її рішення розтягнеться на багато років.
Окремої уваги заслуговує питання про готовність населення брати участь у термомодернізації належного їм житла. Скориставшись правом отримання в особисту власність житла, яке в радянські часи надавалося їм державою, більшість населення приватизувало його. Однак, це не вирішило намічене завдання - житлові багатоквартирні будинки не отримали реальних власників. Власники квартир з'явилися, будівлі ж стали належати всім мешканцям будинку, а по суті, нікому. Не змінило це і психологію мешканців. Звикнувши до того, що раніше всі турботи з утримання житла брала на себе держава, люди не можуть усвідомити, що тепер це їхній обов'язок. Як і колись при будь-якій несправності внутрішньобудинкових мереж, ліфтів, сходових клітин населення звертається в житлово-експлуатаційні контори, які в основному і продовжують займатися експлуатацією житлового фонду.
Не вирішило поки проблему і створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), хоча така форма управління спільною власністю апробована у багатьох країнах і показала свою високу ефективність. Формально з моменту створення ОСББ з'явився фактичний власник багатоквартирного будинку в цілому, але як управляти своєю власністю багато новообраних керівників цих об'єднань уявляють собі досить поверхньо. Більшість з них змушені освоювати науку управління нерухомістю: розбиратися в особливостях технічного обслуговування будівель і загальнобудинкових комунікацій, налагоджувати відносини з постачальниками комунальних послуг та органами місцевого самоврядування, опановувати основи економічної діяльності ОСББ, бухгалтерський облік, систему тарифів, пільг і субсидій, особливості оподаткування та багато іншого. Крім того, враховуючи технічний стан більшості житлових будинків, які десятки років експлуатувалися без поточних і капітальних ремонтів, керівникам ОСББ доводиться організовувати невідкладні роботи з ремонту покрівель, сходових кліток, ліфтів, інженерних мереж тощо Все це не дозволяє їм сконцентруватися на більш відповідальному завданні - забезпеченні мінімального енергоспоживання житлового будинку.
Безумовно, створення безпечних і безаварійних умов проживання всіх мешканців будинку завдання першорядне, але не менш важливе створення комфортних умов проживання, що залежать від нормальної роботи систем опалення, вентиляції, енерго-, газо-і водопостачання, водовідведення. При цьому витрати на створення необхідного комфорту повинні бути мінімальними. Досягти цього можливо лише за рахунок скорочення енергоспоживання будівлі шляхом підвищення його енергоефективності та термомодернізації.
Звичайно, реалізація термомодернізаційних заходів вимагає значних коштів, колективної згоди мешканців на їх виконання і участь у спільному фінансуванні цих заходів. Ось тут і виникає нерозуміння необхідності термомодернізації. Більшість вкладає значні кошти в євроремонт своєї квартири, але абсолютно не готове заплатити за ремонт сходової клітки в загальному під'їзді, змінює радіатори у своїх приміщеннях, але не розуміє, навіщо потрібно вкладати гроші в індивідуальний тепловий пункт для всього будинку. І таких порівнянь можна наводити безліч. Люди не готові усвідомити, що тепер вони власники не тільки своєї квартири, але і всього будинку. І, мабуть, основне завдання керівництва ОСББ - постійно працювати зі своїми співвласниками, щоб всі вони відчували відповідальність за стан свого будинку, його технічну оснащеність та енергоефективність. Створивши колектив однодумців, можна буде успішно реалізовувати будь-які проекти з поліпшення стану власного будинку.
І ще одне питання, якого слід було б торкнутися, стосується інформованості населення про енергозбереження, енергоефективності та термомодернізації. Поки що в Україні ця робота практично не проводиться, хоча досвід багатьох країн свідчить про те, що інформованість населення в цих питаннях має серйозне значення. Так у Польщі на початку 90-х років, перед початком масової термомодернізації існуючого житла, у поштові скриньки кожного поляка розсилалися спеціальні брошури, що роз'ясняють, що таке термомодернізація, яка послідовність її проведення, які технічні рішення приносять найбільший енергозберігаючий ефект, що це може дати кожному мешканцеві. На основних каналах телебачення, в тому числі і комерційних, постійно велися тематичні рубрики, які висвітлюють практичний досвід термомодернізації. У школах та ВУЗах читався курс енергозбереження в побуті. Щоб приймати усвідомлені рішення, вкладати свої кошти в термомодернізаційний заходи, населення повинно бути підготовлено до цього, для чого і необхідна широка інформаційна кампанія. Органам держуправління, які займаються проблемами енергозбереження та енергоефективності, слід було б серйозно попрацювати в цьому напрямку.
Олександр Горбатовський, заступник генерального директора зі стратегічного розвитку «Данфосс ТОВ», лауреат державної премії України з науки і техніки, заслужений будівельник України
